| |||
|
| Тема |
|
Як поєднати театральну систему К.С.Станиславського і дитинство? Чим взагалі повинни бути акторськи заняття для їх юних учасників – початком шляху з професією, засобам підвищення культури, розширенням кругозору? А можливо, просто розумним і захоплюючим відпочинком – це теж серйозно і важливо?..
Всі ці (і подібні) питання дуже важливі. Відповідь на них визначає „магістральний напрям” всієї професійної роботи з дітьми і підлітками в театральному колективі, висвічує мету, підказує шляхи і методи. |
| Докладач |
|
Фролова Лариса Дмитрівна
викладач української мови та літератури Макіївського професійного ліцею комунального господарства та побуту, керівник фольклорного театру „Запорізька Січ” |
| Доклад |
|
Сучасне суспільство потребує професіоналів, чиє мислення не обмежене лише спеціальними знаннями, а має риси універсалізму, фундаментальності і духовно-моральну основу.
Тому в основі сучасного виховання має бути ідея повноцінної участі особистості в рішенні суспільно-значущих завдань суспільства. Необхідно дати можливість особистості активно включатися в систему суспільних відносин, навчати її поширювати, поглиблювати зв’язки з людьми та різними сферами життя суспільства, через що вона опановує соціальний досвід, усвідомлює його та реалізує у своєму житті, тобто треба включити учнів в реальне життя. Саме тут стає на допомогу педагогу соціальне проектування. Недаремно ці технології відносять до технологій ХХІ століття. На цій основі постає завдання: людина повинна навча¬тися впродовж усього життя, аби залишатися конкурентоспро¬можною в своїй професійній діяльності, а за великим рахун¬ком – у життєдіяльності взагалі. У навчально-виховному процесі потрібно не тільки реалізувати функцію творчого засвоєння знань учнем, а поряд з цим все більшої ваги набуває функція навчального закладу – навчити дитину навча¬тися, самостійно здобувати інформацію, оволодівати знання¬ми, виробити навички цього, за¬цікавленість у цьому, і навчити використовувати знання, здобуті всіма способами, в своїй прак¬тичній діяльності – і в професій¬ній, і в громадській, і в побуті. Сучасні філософи намагаються дослідити сутність духовності у взаємодії таких загально-гуманістичних категорій, як добро, істина, краса. За визначенням кандидата психологічних наук Жанни Юзвак, духовність - це творча здатність людини до самореалізації та самовдосконалення, зумовлена такими особливостями когнітивно-інтелектуальної, чуттєво-емоційної та вольової сфер, які сприяють успішному формуванню та реалізації потреби в цілеспрямованому пізнанні та ствердженні істини, загальнолюдських, етич¬них та естетичних цінностей, усвідомлення єдності себе та Всесвіту. Проблема національного виховання учнівської молоді в сучасному українському суспільстві, яке переживає духовну кризу, особливо актуальна. Вона потребує виняткової уваги, бо нинішні учні – це майбутні фахівці. Виняткова роль у підготовці для Української держа¬ви кадрів належного кваліфікаційного та інтелектуаль¬ного рівня відводиться національній системі освіти, оскільки "жодна з держав не може розглядатись як ре¬ально незалежна й самостійна, якщо вона не має на-ціональної системи освіти, що використовує не тільки світові досягнення, а й спирається на історію й культу¬ру нації", які тісно пов''язані з національною мовою. Як відомо, виховання – обов''язкова і важлива час¬тина навчального процесу. Оскільки основне завдання навчальних закладів України – не тільки підготувати фахівців належного професійного рівня, а й відповідно вихованих громадян, які мають демократичний світогляд, почуття патріотизму, усвідомлюють свої права і сво¬боди, поважають Конституцію України, традиції та звичаї українського народу, його культуру, у яких уже сформовані національні світоглядні позиції і переко¬нання на основі зарубіжної та вітчизняної культур, які бездоганно володіють державною мовою і став¬ляться до неї з належною повагою, прагнуть до мо¬ральної, духовної й фізичної досконалості, хочуть віддано й сумлінно трудитися на благо України. Вод¬ночас майбутні фахівці повинні толерантно ставити¬ся до мов і традицій національних меншин в Україні, вчитися жити в громадянському суспільстві. Сьогодні педагог не стільки той, хто вчить, стільки той, хто розуміє і відчуває, як учень вчиться. Відмова від старої системи виховання не викреслила з педа-гогічної теорії і практики ряд по¬нять та категорій, які століттями вивчалися та запроваджувалися вітчизняними і зарубіжними вче¬ними, педагогами, вихователями. Серед них таке поняття як підхід до виховання. У процесі досліджень вирішувались такі завдання: розглянути суть поняття «підхід до виховання»; проаналізувати різні підходи до виховання з точки зору доцільності їх вико¬ристання в сучасних умовах існу¬вання системи виховання, подати ієрархію підходів до виховання. Поняття «підхід» Ю.П. Сурмін трактує як сукупність прийомів, способів впливу на кого-небудь, у вивченні чого-небудь, веденні справи тощо. На думку Б.С. Гершунського, саме підхід до визначення усіх компонентів навчально-вихов¬них систем «уособлює усі орієнти¬ри реалізації відповідних доктрин освіти». Аналіз посилань на підходи до виховання свідчить, що найбільша їх кількість припадає на системний та комплексний. Це можна поясни¬ти тим, що більшість дослідників за допомогою системного підходу сприймають виховний процес як цілісну педагогічну систему та використовують його як підхід, який дає найповнішу інформацію про зміст і стан кожного компонента виховної системи, про взаємодію цих компо¬нентів у системі. Комплексний підхід до процесу виховання, на відміну від системного, об''єднує різнорідні чин¬ники, які мають значення для виховання. Системний підхід складніший у реалізації, оскільки треба реалізовувати і умови виникнення, і умови функціонування системи. Однак завдяки своїй чіткій струк¬турі цей підхід вважаємо ефектив-нішим. За результатами узагальнення теоретичних досліджень рекомендуємо комплексне використання підходів до виховання за умов домінування системного підходу. Щодо ієрархічного розподілу сис-темного і комплексного підходів до виховання, на нашу думку, сис-темний підхід має виший рівень організації, ніж комплексний. У своїй діяльності наш професійно-технічний навчальний заклад рівно¬цінно дбає про виховання цільної особистості громадянина України. При цьому відбувається ґрунтовне навчання, опанування української мови, а тим самим – краще й успішніше осмислення духовних надбань українського народу, ознайомлення з по¬літичними, соціальними й економічними процесами в Україні у минулому й сьогоденні. Виховні заходи, завдяки яким учнівська молодь прилучається до духовних цінностей українського на¬роду, проводяться у процесі занять (лекційних, семінарських, практичних) або в позакласний час. У кожній конкретній ситуації, коментуючи мов¬ний або літературний матеріал, зосе¬реджується увага учнів на тих моментах, які найбільше сприяють їх духовному збагаченню, вихо¬ванню в дусі патріотизму, формуванню національних світоглядних позицій, учать чесності, порядності, культури поведінки, навчають самостійно мислити й приймати рішення, з повагою ставитися до традицій, звичаїв і духовно-культурних цінностей українського народу, виховують працьовитість, прищеплюють лю¬бов до своєї країни, до обраної професії, до рідної мо¬ви, посилюють інтерес до навчального процесу та са¬мостійної роботи тощо. Усе це забезпечує підготовку для Української держави фахівців високого про¬фесійного та інтелектуального рівнів. Виразне виховне спрямування мають в нашому навчальному закладі тематичні заняття з української мови, приурочені до знаменних дат, пов''язаних з життям і творчістю видатних українських діячів: письменників, мовознавців та ін. Наприклад, тематичні заняття, присвячені Шев¬ченківським дням, дають можливість не тільки пока-зати учням надзвичайно важливу роль, яку відіграв Тарас Шевченко у формуванні й розвитку української літературної мови як її основоположник, його великий внесок в українську й світову культуру, а й наочно продемонструвати, яких висот може досяг¬ти людина завдяки самоосвіті й трудолюбству. На жаль, нині більшість учнів віддають перева¬гу не поезії, не літературі, не рідній мові, а фізичній силі, спорту, бойовим його видам. Від цього діти стають грубими, черствими, жорстокими, думають тільки про гроші, про те, як вижити у складному сьо¬годенні, їм "допомагають" американські бойовики, різні розважальні шоу по телебаченню, вулиця... Постановка п''єси на сцені потребує спеціаліс¬тів багатьох театральних професій – від режисера до гримера. Усі працівники театру мають бути доб¬ре обізнані з текстом твору, його змістом, ідеєю, інакше спотвориться авторський задум. Ознайо¬млення з численними театральними професіями – цікаве й повчальне для учнів. Виконуючи ту чи ту роботу в постановці п''єси в ліцеї, вони форму¬ють своє бачення спектаклю і власної ролі в ньо¬му. Понад двадцять років у нашому ліцеї працює наш фольклорний те¬атр „Запорозька Січ”. Бути в ньому актором хочуть багато учнів. Але не тільки талановиті актори потрібні театрові. Не обійтися й без декораторів, гримерів. Адже саме вони роблять акторам відповідну зовнішність, ознайомлюють гляда¬чів з місцем дії, налаштовують їх на веселий або, нав¬паки, серйозний лад. Театр працює на основах народознавства і має визнання глядачів міста й області. Він охоплює понад 25 учнів. Саме колективний пошук і демократична атмосфера, які панують в театральній трупі, стають кроком до самопізнання, самоутвердження учнівської молоді. Тема козаччини заполонила юнаків-гуртківців. Вони охоче збирають краєзнавчий матеріал, матеріал про козаків. А коли їх запитали, яке б козаче військо вони хотіли представляти, то всі одностайно вирішили – Військо Запорозьке. Відтоді з’явилась назва фольклорного театру „Запорозька Січ”. І на репетиціях, і на сцені наші актори грають із великим творчим натхненням. Батьки часто не впізнавали своїх дітей на сцені в ролі султана або циганського атамана. Цей акторський ентузіазм учнів, мабуть, передався й керівникові. Спробувала сама писати сценарії для своїх акторів. На подив, вони вийшли вдалими. Перший сценарій – музично-драматична композиція „Посвячення в козаки” – була присвячена 500-річчю українського козацтва. Діти самі виробили шаблі, списи. І ось „озброєне” військо із клейнодами і в козацькому одязі виступило вперед. Десятки разів вони крокували по сценах шкіл, профтехучилищ міста і області. Були співавторами з викладачем у підготовці і проведенні обласних семінарів, відкритих уроків (школа перспективного досвіду). Плідна співпраця з учнями стала поштовхом для керівника театру щодо написання віршових і драматичних творів про героїчне минуле України. 1. Про славного лицаря Байду. 2. Самійло Кішка та його гетьманування. 3. Про Кошового Війська Запорозького Івана Дмитровича Сірка. 4. Маруся Богуславка. Історична драма за мотивами усної народної творчості. 5. При виконанні. Історична жартівлива п’єса часів гетьмана Петра Дорошенка та ін. Скільком „важким” учням саме театр допоміг не зійти з правильного життєвого шляху. Для багатьох з них він став „школою життя” за словами І.Франка. Залучення „важких” учнів до театральної діяльності в значній мірі сприяло зменшенню правопорушень. Учні-актори ніколи не забудуть тієї доброзичливості і відвертої щирості у ставленні один до одного в колективі, де ніколи не було образ і не було чути лайливих слів. Існувало тільки мистецтво. На заняттях-уроках, репетиціях учні-актори вчать із задоволенням додатковий матеріал з мови та літератури, а також матеріал з народознавства. Особливе враження залишають у душах акторів проведення народних свят до кожного календарного циклу. Завжди готові дати відповідь наші актори, коли і як проводиться „Меланка” (парубоча і дівоча), „Гаївонька”, „Кострубонька”, „Івана Купала” та інші. А це означає, що діти вміють практично продовжити народні традиції. Максим Рильський говорив: "Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього". Тільки осмисливши минуле своїх пред¬ків, пізнавши витоки своєї історії та культури, можна оцінити і зро¬зуміти сьогодення, уявити май¬бутнє. А історія нашого краю? Вона надзви¬чайно багата важливими подія¬ми, перетворенням Дикого поля у квітучий край. Це стало можли-вим завдяки природним багатс¬твам нашого краю та самовідда¬ній праці нашого народу. Пізнан¬ня рідного краю, його багатств у великій мірі залежить і від роботи всього нашого педколективу, що допомагає ліцеїстам відновити свій народний світогляд, культуру. Знання, які вони отримують допоможуть нашим майбутнім фахівцям йти в ногу із часом. Вони добре запам’ятають, що на землях... селища Благодатне Волноваського району є запаси чудового каоліну, вапнякового ка¬меня, піску, каменя — піщаника. Все це — будівельний матеріал, що сприяв розвитку промислів і ремесел. Наші пращури випалю¬вали вапно, цеглу, робили чере¬пицю, у каменоломнях видобува¬ли камінь — піщаник. Була сиро¬вина і для гончарного виробниц¬тва. Крім того, у Волноваському ра¬йоні є високоякісні доломіти — надзвичайно важлива сировина для металургійної промисловос¬ті, каоліну, з якого виробляється вогнетривка цегла. Учні знайдуть відповідь на те, що становленню етнокультурних рис українців сприяли такі важливі історичні чинники, як утворення могутньої держави на сході (в роки – Київської Русі, пізніше її наступників – Гетьманщини, Слобідської України та Запорізької Січі). Можуть розпізнати культуру лемків, гуцулів, подоляків, слобожан. Знають історію заселення Донбасу. Збирають краєзнавчий матеріал, де багато місця відводять козакам-запорожцям, які впродовж століть охороняли кордони рідних степів від ворогів, стали засновниками багатьох селищ і міст Донеччини та Луганщини. А про мужність і геройства козаків складають легенди, співають пісні. Як знайти себе? Як принести користь? Саме тут і буде потрібна наша допомога. Вихо¬вання – це ж цілісна система (зміст, принципи, ідеї, форми і методи, засоби впливу на особистість) в дії, і, якщо пев-ний компонент такої системи випускається з поля зору, свідомо чи несвідомо, якщо певна ланка її випадає або звужується, виховна система втрачає свою цілісність, руй¬нується, вплив на особистість послаблюється, а то і зво¬диться нанівець. Ось чому розробку, удосконалення, впровадження в життя проекту виховної роботи ми вважаємо за основне завдання колективу нашого ліцею. Його мета - пере¬дача молодому поколінню соціального досвіду, історичної правди, багатства духовної культури українського народу, його ментальності і на цьому ґрунті формування особистих рис громадянина України, які включають в себе націо¬нальну свідомість, духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, економічну культу¬ру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. А саме це відзначається як головна мета національного виховання у Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття) та у Концепції національного виховання. При цьому ми виходимо із чіткого аналізу стану нав¬чально-виховної роботи. аналізу рівня вихованості учнів, їх психолого-педагогічних характеристик. Доброю основою для цього є обговорення проблем ви¬ховання на педагогічних та методичних нарадах ліцею, аналізу співбесід і тестування всіх без винятку учнів, строгого контролю за протіканням адаптаційних процесів учнів І курсів, круглих столів тощо. У щоденній праці вва¬жаємо за доцільне розумно поєднувати всі види навчальної, трудової, ігрової, громадської діяльності. А це не може бу¬ти без планомірного, постійного взаємозв''язку між нав¬чальною |
| E-mail: MPLKHB125@yandex.ru |
| E-mail: MPLKGP@mail.ru |
